0.2 C
Kyiv
Четвер, 6 Лютого, 2025

Світ потребує нової Атлантичної Хартії

«…Не намагаючись встановити кінцеві формальні мирні або воєнні цілі, необхідно дати усім народам, особливо пригнобленим і переможеним, просте і зрозуміле роз’яснення тої цілі, яку ставлять перед собою Британська співдружність і Сполучені Штати, і тим самим прокласти шлях, по якому разом з нами могли б піти й інші – шлях, який безсумнівно буде важким і може бути тривалим» – так Вінстон Черчилль висловився про результати першого американсько-британського воєнного саміту у зверненні по радіо 24 серпня 1941 року.

Нагадаємо, що під час його зустрічі з президентом США Рузвельтом на борту американського лінкора «Аугуста» біля  Ньюфаундленда вони обговорили необхідність укладення Спільної Декларації, яка стала пізніше широко відома під назвою «Атлантична Хартія», а 14 серпня 1941 року погодилися щодо такого:

По-перше, їхні країни не прагнуть розширення, територіального чи іншого;

По-друге, вони не хочуть жодних територіальних змін без вільно вираженого прагнення народів, яких ці зміни стосуються;

По-третє, вони поважають право всіх народів обирати ту форму врядування, за якої вони прагнуть жити, і хочуть бачити відновлення суверенних прав і самоврядування в тих народів, які були силою позбавлені їх;

По-четверте, вони намагатимуться, з належною повагою до взятих на себе зобов’язань, сприяти тому, щоб усі держави, великі і малі, переможні і переможені, мали вільний доступ до торгівлі і сировини в усьому світі, потрібної для їхнього економічного процвітання;

По-п’яте, вони бажають домогтися найповнішої співпраці всіх країн в економічній сфері з метою забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний прогрес і соціальну безпеку;

По-шосте, після остаточного знищення нацистської тиранії вони сподіваються бачити утвердження миру, який дасть змогу всім країнам безпечно жити своїм життям у межах своїх кордонів, у свободі від страху і нужди;

По-сьоме, такий мир дасть змогу усім людям безпечно перетинати відкриті моря і океани;

По-восьме, на їхню думку, усі країни світу, виходячи з реалістичних і з духовних причин, повинні відмовитися від застосування сили. Оскільки годі зберегти майбутній мир, якщо країни, які погрожують або можуть погрожувати агресією за межами своїх кордонів, і далі застосовуватимуть сухопутну, морську та повітряну зброю, вони вважають, що до утвердження широкої і більш сталої системи загальної безпеки, такі країни необхідно роззброїти. Водночас вони допомагатимуть миролюбним народам позбутися тягаря озброєнь і заохочуватимуть їх здійснювати заходи, що полегшать їм це завдання.                   

Жан-Батіст Дюрозель, автор ґрунтовної «Історії дипломатії від 1919 року до наших днів» так підсумував зустріч американського і британського лідерів та попередні дії США, спрямовані на зміцнення американо-британських зв’язків: «Отже, ще до Перл-Харбора Сполучені Штати відверто облишили політику нейтралітету. Їхня допомога Англії йшла по всіх напрямках. Президент Рузвельт дійшов висновку, що американська демократія не повинна відступати перед ризиком війни.»

На жаль, навіть після лютого 2022 року світ не почув від Заходу заяви такого ж важливого і стратегічного значення. Прикро, що лідери західного світу до цього часу так і не спромоглися чітко і ясно проголосити свої цілі у протидії агресії Москви, що підриває безпеку у Європі та світі. А саме цього вимагають ті у світі, кому не байдужа доля демократії, а також українці, які щоденно здійснюють опір варварській навалі тоталітарного путінського режиму, що нещодавно втратив легітимність навіть в очах тих, хто ще донедавна, попри фактичний демонтаж конституційного ладу і відверте знищення загальноприйнятних прав і універсальних свобод, вважав його легітимним главою РФ.

Тим же, хто часто вказує на російську потугу і каже про складність, а то й марність зусиль, спрямованих на притягнення кремлівського узурпатора до відповідальності, очевидно слід згадати, що у 1941 році нацистська Німеччина контролювала економіку практично усієї Європи і безперешкодно отримувала необхідні стратегічні матеріали із-за кордону і узагалі знаходилася на самому піку своєї військово-політичної могутності.

Натомість путінська РФ, попри те, що дехто все ще продовжує співпрацювати з цим явним порушником Статуту ООН, знаходиться сьогодні в явно більш слабкій ситуації. Зовні поки що все виглядає начебто доволі міцно і стабільно, ВВП демонструє зростання на військових витратах, однак сама жорстка система одноосібної влади несе у собі потенційні джерела саморуйнування.

Не слід переоцінювати й реальну спроможність РФ вести дійсно довготривалу війну на виснаження. Моніторинг наявної інформації свідчить про наявність таких проблем, як недостатнє забезпечення збройних сил агресора сучасним озброєнням і поганий стан воєнної освіти та підготовки військових, узагалі. В економіці агресора спостерігається стагнація у промисловості та інвестиційній сферах. Внаслідок падіння податкових надходжень майже половина російських регіонів мають бюджетні проблеми. Втрачені найбільш заможні і прогнозовані експортні ринки. Обмежений доступ до нових технологій і сучасного промислового обладнання. Усе більш регулярними стають аварії на чисельних об’єктах критичної інфраструктури.

Хазяїн Кремля веде Росію до справжньої демографічної катастрофи – тенденції носять явно негативний характер, зокрема, лише у першому кварталі цього року зафіксовано перевищення смертей (479,3 тис.) над народженнями (300,3 тис.). Тобто, різниця становила вражаючі 179,6 тис. Очевидно, ці цифри не включають значну частку військових втрат, які влада старанно приховує. При цьому, в країні відчувається вкрай гостра нестача робочої сили – 4,8 мільйонів людей за офіційними даними. Сьогодні головним стримуючим чинником в економіці агресора є дефіцит кадрів, зокрема в промисловості і сільському господарстві. В країні не вистачає лікарів, інженерів, агрономів, водіїв, будівельників, кваліфікованих працівників і навіть робітників сфери послуг. Недолугі ж спроби замістити їх за рахунок зовнішніх мігрантів спричиняють дедалі більше посилення напруги на міжнаціональному ґрунті.

Саме у даному контексті слід розглядати нещодавні так звані «мирні пропозиції Україні», озвучені російським узурпатором під час візиту до Мінська 24 травня. РФ явно відчуває постійне нагромадження різного роду проблем, пов’язаних із війною,  і хотіла б насамперед позбавитись найбільш болючих санкцій та уникнути чергової масової мобілізації, яка неодмінно спричинить невдоволення серед населення та може загострити й інші проблеми.     

Тобто, нам в Україні і нашим друзям у багатьох країнах світу слід ще більш системно і потужно – з використанням сучасної західної зброї – тиснути на вразливі місця РФ задля послаблення її можливостей продовження війни і забезпечення реальної безпеки для нашої держави. Зокрема, так, як це роблять ЗСУ, завдаючи постійних ударів по НПЗ агресора, що вже спричинило падіння виробництва бензину на 20%, а дизельного пального – на 11% у порівнянні з груднем 2023 року.   

Дехто може спитати, а яким іще чином вище подана теза прем’єр-міністра Великобританії стосується сьогодення і про які пригноблені народи може йтися? Відповідь очевидно буде стосуватися білоруського та інших народів, національно-демократичне визволення яких є запорукою зникнення з геополітичної сцени агресивного монстра, що простягнувся через усю Євразію, а пояснення, чи керівництво до дії, міститься власне у цій же промові: «Ми маємо вселити в них надію; ми маємо переконати їх у тому, що їх страждання і опір не будуть марними».

Іншими словами – вільний світ має надати друге дихання Тижню поневолених народів (Captive Nations Week), який, починаючи з далекого 1959 року щорічно, як правило у липні, проголошується чи не кожним президентом США.    

Це має стати нашим спільним завданням. А стратегічною метою – простий і зрозумілий план того, як можна домогтися встановлення дійсно тривалого миру на території усієї Євразії: від Атлантичного до Тихого океанів. Саме таких сигналів очікував би світ від цьогорічної, ювілейної, 50-ї зустрічі лідерів країн Великої сімки, що має пройти 13-15 червня в Італії і не менш ювілейного, 75-го саміту НАТО у Вашингтоні, призначеного на 9-11 липня 2024 року.

Вочевидь, вже явно настав час для нової Атлантичної Хартії.


Олег Бєлоколос, Директор Центру досліджень національної стійкості

Наша місія — формування і просування українського бачення національної стійкості: взаємозв’язок із демократичними цінностями, правами людини, міжнародним співробітництвом, регіональною і світовою безпекою.

Контакти

Деякі попередні роздуми на тему теперішньої і майбутньої стратегічної стабільності 

Дуже вірогідно, що українсько-російська війна буде розглядатися новою Адміністрацією у комплексі всіх відносин між США та РФ, включаючи й питання стратегічної стабільності та подальших...

Про Трампа, американську зовнішню політику та деякі рекомендації для української сторони

Наочну хибність деяких тверджень про начебто занепад Сполучених Штатів можна було спостерігати в листопаді минулого року, коли чи не увесь світ з великою увагою...

Миротворці в Україні – міф, далекий від реальності

На полях саміту ЄС-Західні Балкани в Брюсселі, за даними видання Politico, 18 грудня має відбутися зустріч президента України Володимира Зеленського, генсека НАТО та європейських...