Балтійські республіки, а скоріше провінції, набуті внаслідок ганебного пакту Молотова-Ріббентропа, мали в СРСР особливий статус своєрідної вітрини, спрямованої на Захід, що мало працювати на зарубіжну пропаганду, а також імпонувало лояльним Москві тамтешнім елітам. Саме там автошляхи були дещо кращі, вулиці дещо чистіші, а вибір споживчих товарів дещо більшим. Водночас, саме там в рамках стратегічного курсу, проголошеного радянською компартією, активно реалізовувалася спроба утворення «новой исторической общности людей — советского народа», а насправді ж мав місце вкрай жорстокий демографічний експеримент по заміщенню місцевого населення (в радянські часи практично кожен 10-й корінний мешканець Балтії був депортований) за рахунок новоприбулих з усіх кінців неосяжного Радянського союзу, насамперед з РСФСР.
Особливий статус Балтійські республіки мали й в очах Сполучених Штатів та усього Заходу, що було відображено у заяві Державного департаменту США від 23 липня 1940 року, пізніше більш відомій під назвою декларація Велеса (Welles Declaration). У документі засуджувалася радянська окупація країн Балтії в 1940 році та встановлювалася політика Сполучених Штатів, які відмовлялася визнавати нові радянські уряди Естонії, Латвії та Литви. Вочевидь, було б доцільним навести її повний неофіційний переклад: «Упродовж останніх кількох днів підступні процеси, внаслідок яких політична незалежність та територіальна цілісність трьох малих балтійських республік — Естонії, Латвії та Литви — мала б бути навмисно знищена одним з їхніх наймогутніших сусідів, швидко наближалися до свого завершення.
З того дня, як народи цих республік вперше здобули свою незалежну та демократичну форму правління, народ Сполучених Штатів спостерігав за їхнім захоплюючим прогресом у самоврядуванні з глибоким та співчутливим інтересом.
Політика цього уряду загальновідома. Народ Сполучених Штатів виступає проти грабіжницької діяльності, незалежно від того, чи здійснюється вона силою, чи погрозою силою. Вони також виступають проти будь-якої форми втручання з боку однієї держави, якою б потужною вона не була, у внутрішні справи будь-якої іншої суверенної держави, якою б слабкою вона не була.
Ці принципи складають основу, на якій ґрунтуються існуючі відносини між 21 суверенною республікою Нового Світу.
Сполучені Штати й надалі дотримуватимуться цих принципів, оскільки американський народ переконаний, що якщо доктрина, в якій ці принципи є невід’ємною частиною, знову не регулюватиме відносини між народами, верховенство розуму, справедливості та права — іншими словами, сама основа сучасної цивілізації — не може бути збережена.».
Не випадково, зміст декларації Велеса старанно приховували в СРСР. А між тим, вона знайшла своє втілення й у післявоєнні часи. Так, відомий американський історик Воррен Коен у своєму надзвичайно цікавому та інформативному дослідженні зовнішньої політики США наводить тезу зі звернення президента Трумена до Конгресу в березні 1947 року, що пізніше дістало назву «доктрини Трумена»: «Ми не виконаємо наших завдань, якщо не будемо готові допомагати вільним народам захищати їхні вільні інститути і цілісність їхніх держав від агресивних рухів, які прагнуть нав’язати їм тоталітарні режими… Я вірю, що політика Сполучених Штатів мусить полягати у тому, щоб підтримувати вільні народі, які опираються спробам підкорення, здійснених озброєними меншинами або іншими державами зовні.»
Знайшла декларація Велеса своє втілення й у широко відомій в Україні Кримській декларації від 25 липня 2018 року, в якій також невипадково міститься пряме посилання на декларацію Велеса і зазначається «Росія своїм вторгненням в Україну у 2014-му році та спробою анексії Криму прагнула підірвати основний міжнародний принцип, який поділяють демократичні країни: жодна країна не може змінювали кордони іншої країни силою», а також наголошується, «Як і в Декларації Веллеса 1940 року, Сполучені Штати підтверджують свою політику щодо відмови визнавати претензії Кремля на суверенітет над територією, захопленою силою з порушенням міжнародного права. У співпраці з союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою Сполучені Штати відкидають спробу Росії анексувати Крим та зобов’язуються дотримуватися цієї політики до відновлення територіальної цілісності України.»
Невипадково, країни Балтії першими в СРСР свідомо і без коливань стали на шлях відновлення незалежності від Москви. Між тим, в РФ так ніколи й не змирилися з відродженою незалежністю Естонії, Латвії та Литви. Зокрема, один з доволі відомих російських пропагандистів у книзі «Прибалтийский фугас», видана ще 2008 року, явно дає зрозуміти, що незалежність Балтійських країн це просто якесь історичне непорозуміння тимчасового характеру. І це зовсім не поодинокі погляди, а глибоко вкорінені настрої.
Сьогодні ж в РФ розгорнута просто шалена компанія з підготовки населення та істеблішменту до можливої агресії проти країн Балтії, в якій використовується увесь традиційний кремлівський інструментарій. Вельми показовою є стаття в близькому до російського МЗС журналі «Международная жизнь» від січня 2024 року з більш ніж провокаційною назвою (мовою оригіналу): «Государство из немецкой чернильницы: провозглашение независимости Литвы (1917 – 1918 гг.)», якій стверджується про начебто штучність Литовської державності.
До речі, ця історична провокація прямо нагадує відомий міф російської пропаганди про те, що «до початку ХХ століття українців як нації не існувало, всі жителі «юго-востока Российской империи» були «малоросами» – молодшими братами православних «великоросів». «Український вибух», який стався на початку ХХ століття – це результат спецоперації Австрійського генштабу, який «штучно насаджував українську мову» і фінансував діяльність Михайла Грушевського та інших українських політиків з метою послабити Росію як одного з головних ворогів Четвертного союзу в роки Першої світової війни.»
Ми ж, в Україні, на власному досвіді пересвідчилися, що такі начебто на перший погляд безневинні псевдоісторичні дослідження, разом з іншими надуманими закидами щодо наприклад утисків російської мови, поступово створюють базу для вірогідної агресії. «Мабуть слід згадати, що готуючись до війни проти України, РФ щонайменш двадцять років постійно нарощувала культурно-гуманітарну та інформаційну експансію на українському напрямі із використанням усього сучасного інструментарію, включаючи й так звану «м’яку силу». Одне з головних місць в арсеналі засобів «м’якої сили» РФ традиційно займала і займає російська мова, якою опікується Фонд «Руський мір», створений згідно з указом президента РФ 21 червня 2007 року.
По мірі все більшого підвищення градусу підривної кремлівської пропаганди проти Естонії, Латвії та Литви усе більш виразно окреслюються й контури ймовірної агресії. На думку представників російської сторони, це так званий «Балтійський басейн» і Північна Атлантика, де навколо Британії групуються Скандинавські і Балтійські країни, які за оцінками з Москви можуть діяти до певної міри автономно, навіть не чекаючи узгоджених рішень в рамках усього Альянсу. За збоченою логікою сучасної російської експертизи саме звідти на них начебто має напасти НАТО. Тобто, не докладаючи над зусиль для інтерпретації цих сигналів, можна зробити висновок, що саме там й розпочнеться вірогідна агресія путінської РФ. Більш того, дуже ймовірно, що за аналогією з агресією проти України, її на Заході також визнають неспровокованою, адже адекватним експертам зрозуміло, що наявні на сьогодні в регіоні сили Альянсу (близько 22 000) явно недостатні для здійснення будь-яких операцій, відмінних від суто оборонних. Тим більше, є підстави вважати, що до НАТО з Кремля був надісланий однозначний сигнал – блокада для РФ Датських проток буде розглядатися актом агресії.
Сьогодні є свідчення про указівки Кремля урядовцям щодо акумуляції додаткових ресурсів на війну. ФСБ та інші структури посилюють контроль над Інтернетом і соціальними мережами задля недопущення витоку на зовні інформації щодо можливих військових приготувань і відповідних переміщень. На адресу керівництва Балтійських країн чи не щоденно лунають звинувачення у безпосередній «співучасті київському режиму» в діях проти об’єктів на російській території. В МЗС заявляють про наявність якихось «верифицированных данных» про участь країн Балтії в атаках БПЛА на РФ. На тлі усього цього дехто з експертів прямо вказує на ймовірну дату російського вторгнення до Балтії – середина серпня цього року.
Утім, поки що достеменно залишається невідомим, чи здійсниться російська агресія в серпні цього року, пізніше або узагалі? Чи переможе так звана «внутренне политическая повестка» і якою саме вона буде? Чи відбудеться вона за сценарієм, описаним британським генералом, колишнім заступником Верховного головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі сером Річардом Ширеффом у книзі «Війна з Росією» або за якимось іншим?
Безсумнівно одне – універсальне правило Si Vis Pacem, Para Bellum: Хочеш миру — готуйся до війни, добре відоме ще з давніх часів, має бути прямим дороговказом для країн Балтії. Залишається воно актуальним й для нас, адже однією з головних гарантій безпеки України буде повний демонтаж існуючого російського режиму з наступним зовнішнім і внутрішнім засудженням путінізму та кардинальним соціально-політичним переформатуванням РФ, метою якого має бути створення надійних запобіжників відродження агресії. В іншому випадку, нашій державі постійно загрожуватиме Дамоклів меч навали зі Сходу.
Олег Бєлоколос
Директор Центру досліджень національної стійкості